Залишу напевно минуле без жалю,
Крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі?
Де той, що люблю?»
На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть.
Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих
I туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.
Видіння розтане, як потяг в туманах,
Мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана?
Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу
Все, що сталось на яву.
Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих
I туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.