[Вступление]:
Люди, люди, люди, люди..
[Куплет 1]:
Я знаю, що люди як ті вокзали,
Що пам'ятають сум, сльози і сміх.
Ті слова, які ще не сказали,
Так хотів би я почути їх усіх!
Знаю я - ми до кінця за свободу,
Вірю я, що люди як ті ліхтарі.
Світять крізь всі бурі й незгоди,
Хто би що не говорив..
[Приспів]:
Люди, люди, люди, люди!
Хто ми є один без одного?
Люди, люди, люди, люди
Без людей стають безоднею.
Люди, люди, люди, люди!
Вʼянуть без любові це закон.
Любиш, любиш, любиш, любиш,
Любиш ти і я люблю також.
[Куплет 2]:
Люди - каміння, вони летять у море,
Лишають за собою лиш сліди на мить.
Два кола на поверхні, скільки таких історій?
Може, це ми з тобою? Я сподіваюсь, що не ми!
Люди це іскри, вони летять яскраво,
Лишають за собою тільки світло в темряві.
Хтось світить довго, а хтось згасає рано,
І темно там, де вчора ще комети жевріли.
Люди це квіти, лізуть до сонця крізь багнюку,
Читай не між рядків, читай між сторінок.
Бо коли люди міцно візьмуться за руки,
То разом квіти ці утворюють вінок.
Люди дерева - сплітаються корінням,
І наодинці вже не виживуть ніяк,
Один без одного загине, хто у тому винен?
N.C.
І ми у всьому цьому разом, бо люди - це сім'я.
[Приспів]:
Люди, люди, люди, люди!
Хто ми є один без одного?
Люди, люди, люди, люди
Без людей стають безоднею.
Люди, люди, люди, люди!
Вʼянуть без любові це закон.
Любиш, любиш, любиш, любиш,
Любиш ти і я люблю також.
Люди, люди, люди, люди!
Хто ми є один без одного?
Люди, люди, люди, люди
Без людей стають безоднею.
Люди, люди, люди, люди!
Вʼянуть без любові це закон.
Любиш, любиш, любиш, любиш,
Любиш ти і я люблю також..