Недопалки лежать у попільничках,
Дощ краплями погасить вугілець,
Чекаю мовчки я електричку,
Що має шлях в один кінець.
На лавах люди голови схиляють
І часом чути тихий плач,
Ридають вони гірко, бо вже знають
В останнє грішну землю бачать.
Приспів:
Я сяду на експрес, що зветься раєм,
В кондуктора придбаю я білет,
А сльози по щоках немов по склу стікають
І вітер забирає сторінки газет...
Я згадую ті прекрасні миті,
Ті посмішки безглузді та дурні,
І фотографії від сильних злив розмитті,
Де ми були щасливі та живі.
Тепер у вічний путь я відправляюсь,
Дорога в невідоме забуття,
Вмить зрушить мій вагон, я посміхаюсь,
Бо знаю - не дарма прожив життя!..
Приспів.
Прошу не згадувати лихим словом,
Надіюсь будете ви пам'ятать,
Ніколи не побачимось ми знову,
Ніколи не вернуся я назад...