Вступ:
Гомоніла Україна, довго гомоніла,
Довго, довго кров степами текла - червоніла...
Текла, текла та й висохла, степи зеленіють,
Діди лежать, a над ними кургани синіють...
Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче, ніхто не згадає.
Тільки вітер тихесенько повіє над ними,
Тільки роси ранесенько сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце, осушить, пригріє.
А онуки? Їм байдуже, жидам гречку сіють...
Багато їх, а хто скаже де Ґонти могила?
Мученика святого де похоронили?
Де Залізняк, душа щира, де одпочиває?
Тяжко! Важко! Жид панує, а їх не згадають...
}x3
Гомоніла Україна, довго гомоніла,
Довго, довго кров степами текла - червоніла...
І день, і ніч ґвалт, гармати - земля стогне, гнеться...
Сумно, страшно, а згадаєш — серце усміхнеться!
Outro: