Ніч'яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько,— срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу;
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — ні вітру, ні хмар;
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.