Кол|и Вівальді гр|ає, ой грає, ой гр|ає,
Коли Вівальді гр|а|є, та з|амет|іль мет|е,
Ми пр|о поганий н|астр|ій подб|а |єм, подб|аєм,
А т|акож ще й подд|аєм про ц|е і не про ц|е.
Ви чуєте як кепсько, як кепсько, як кепсько,
Ви чуєте як кепсько і безнадійно як
Пани тут заридали, а з ними і кріпачки,
Собаки заскавчали, і діти не мовчать.
І р|аптом ми доп|ерли, доперли, доп|ерли,
Що на дворі баш|юк|а, так с|амо, |як в душ|і,
Що ж|или як некч|емн|і, ал|є ж ми щ|е не вм|ерли,
Авж|е ж ми ще не вм|ерли, Госп|одь допомаг|а.
Госп|одь доп|омаг|а.
- - - - - - -
- - - - - - -
І тільки ти мовчала, мовчала, мовчала,
Лиш головой гойдала, намаявшись зі мной.
А потім як в припадку кричала: «Все з початку,
Почнем ми все з початку, коханий мій, отож.»
Отож коли Вівальді, Вівальді, Вівальді,
Отой самий Вівальді сіда за клавесін,
Ми не якесь там бидло, і нам ще не обридло,
Домовимся з тобою, щоб народився син.