Вступление
Коли стане темно –
Не дивись у гору,
Де я ховаю вiд тебе
Корiнь мандрагори.
Де я складаю кола iз сумного камiння –
Може з вiдчаю, може вiд втоми.
Боляче – не боляче, з тобою загину…
Вiдпусти мене, сонце, додому!
Не вчи мене жити за законами,
Не вчи мене спiвати колискових.
Не втримаеш вiдьму пiд iконами,
Не вчи мене, янголе, не вчи мене.
Вiдчиняй всi вiкна,
Коли стане темно,
I виконуй слiпо,
Що наказуе небо.
Не вагайся, янголе, стрiляй менi в спину,
Доки я пам’ятатиму, хто ми.
Боляче – не боляче, з тобою загину…
Вiдпусти мене, сонце, додому!
Не вчи мене жити за законами,
Не вчи мене спiвати колискових.
Не втримаеш вiдьму пiд iконами,
Не вчи мене, янголе, не вчи мене.