Вовчиця

Вовчі ікла все потрощать,

Я хотіла по-хорошому!

Мені бути би простіше,

Та писатимуть про інших,

Безліч слів, даремних речей..

Чи хтось по мені заплаче?

Пробач..

Я створена для самоти. (Може..)

Але ти зі мною.. може ти?

Знову жури непрошені, я бачу усіх занадто хорошими,

Надто вірю, занадто спрощую я так хотіла би шкіру товщу!

Аби була мені товща шкіра, аби я пазурі мала звіра,

Мені навряд чи забракло б сили трошечки менше тебе любить..

Вовк за бочок не страшися казок!

Справжнє лихо - то вовчиця, що забилась у куток.

Простягнеш до неї руку відгризе по плече,

Потім попросить ще..

Чи хтось по мені заплаче?

Пробач..

Я створена для самоти. (Може..)

Але ти зі мною.. може ти?

Нащо ти підходиш впритул до мене? Я неначе яблуко ще зелене!

Дертися вгору моя потреба, як я буду, якщо ти вкусиш?

Звуки складають літери мілілітрами, букви складені у абзац,

Я не вмію по губах бігти по пʼятах,

Я не знаю, що буде далі! Аби я знала, аби я пазурі гострі мала,

Я би наврядчи тебе питала, чи памʼятаєш моє лице?

Підлога лавою - скок, зробимо першими крок,

Життя дає нам урок, та я не знаю, чого я маю навчитись..

Вовк за бочок не страшися казок!

Справжнє лихо - то вовчиця, що забилась у куток.

Простягнеш до неї руку відгризе по плече,

Потім попросить ще..

Чи хтось по мені заплаче?

Пробач..

Я створена для самоти. (Може..)

Але ти зі мною.. може ти?